Психологічне (або емоційне) домашнє насильство
Психологічне (або емоційне) домашнє насильство — це використання переваги, щоб принизити та знецінити іншого члена сім'ї. Насильством також є свідоме ігнорування потреб та почуттів тих членів сім'ї, які залежні від людини та потребують догляду. Як-от дітей чи людей старшого віку.
Ознаки психологічного насильства:
- постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям жертви;
- звинувачення, засудження, словесні образи;
- обзивання нецензурними словами, приниження;
- ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей);
- покарання та погрози покарання, погрози життю й здоров'ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза домом та спілкуватися з близькими;
- зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви;
- відмова спілкуватися, щоб змусити жертву почуватися винною, принизити її;
- ізолювання жертви від спілкування з друзями чи родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах;
- знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.
Окремий конфлікт у сім'ї, випадкова образа чи навіть повторювані сварки — це не психологічне насильство. Насильство — свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви. Це ускладнює для постраждалих ефективний захист почуттів та інтересів.
Психологічне насильство щодо дітей найчастіше виправдовують перевагою у досвіді, виховними потребами, нездатністю дітей самостійно подбати про себе. Часто батьки й опікуни «не розуміють», що їхні дії чи слова (або ж бездіяльність) є психологічним насильством. Відтак, кількість дітей-жертв психологічного насильства найбільша з-поміж усіх його видів — 45%.
Прояви психологічного насильства щодо дітей:
- образливі слова й приниження дитини щодо її успішності в навчанні, позашкільної діяльності, захоплень, інтересів чи повсякденної поведінки:
— «Ти тупий/тупа»;
— «Так і виростеш нездарою»;
— «Чого витріщився — вчи!»;
— «В одне вухо влетіло, через інше вилетіло»;
— «Ти, як баран, уперся рогами в стіну»; - втягнення дитини у конфлікт між дорослими, примус підтримати одного з дорослих:
— «Іди і розкажи йому/їй, може, він/вона тебе послухає»;
— «Іди і скажи йому/їй, що він/вона "поганий"/"погана"»;
— «Передай йому/їй, що я більше його/її не хочу бачити»;
— «Ти зі мною, бо він/вона вчинила погано, я б ніколи так не зробив/зробила»;
— «Іди до нього/неї, тебе ж там більше люблять»; - постійні домашні конфлікти чи насильство, яке бачить дитина;
- ігнорування дитини як спосіб покарання.
